Незабаром для Б.Хмельницького стає очевидним формальний харак­тер підтримки з боку Туреччини, і знову активізується проросійська спря­мованість зовнішньої політики козацької держави. Тут бік гетьмана взяла більшість старшини. Для неї визначальними були такі чинники, як спільна релігія, близькість мов і культур, спільність історичної пам'яті і, що істотно, військово-політична слабкість Росії порівняно з Туреччиною, що давало шанс більш повної самостійності майбутньої Української держави.

Польща не полишила своїх агресивних планів щодо Україні. У березні 1654 р. її військо вдерлося на землі Поділля, Волині і Брацлавщини. Зго­дом головні воєнні дії розгорнулися в Білорусі та на Смоленщині. Туди ви рушили 20 тис. козаків. До кінця 1654 р. українсько-московське військо зму­сило ворога відступити. Але Польща, утворивши коаліцію з Кримським ханством, знову розгорнула бойові дії в Україні.

Побоюючись шведської загрози, навесні 1655 р. Москва і Варшава пішли на зближення. Наступного року було укладено московсько-польське Вільненське перемир'я. Українських делегатів на переговори у Вільно не допустили, хоча там і ставилося питання про повернення Украї­ни під владу короля.